Дисидентський рух 1956 - 1985 рр.

Дисидент - інакомислячий, незгодний.

Передумови виникнення

• Лібералізація суспільного життя внаслідок "відлиги".
• Антикомуністичні виступи в країнах Центральної Європи.
• Світовий правозахисний рух внаслідок прийняття Декларації прав людини (1948 р.).
• Фіктивність проголошених Конституціями СРСР прав і свобод людини.

Методи боротьби дисидентів

• Демонстрації протесту.
• "Самвидав" - підготовка і поширення забороненої літератури, відомостей про порушення прав людини в СРСР (журнал "Хроніка поточних подій").
• "Тамвидав" - друк дисидентських матеріалів за кордоном.
• Утворення правозахисних організацій.
• Звернення до керівництва країни, урядів демократичних держав, міжнародних організацій.

Течії дисидентського руху

• За демократичний соціалізм (Р. Медведєв, П. Григоренко).
• Правозахисна - за реалізацію конституційних прав і свобод людини (А. Сахаров, А. Марченко, О. Солженіцин).
• Національно-визвольна - за створення незалежних держав (Л. Лук'яненко, З. Гамсахурдіа).
• Релігійна - за свободу віросповідання (Й. Тереля, Г. Якунін).

Методи боротьби проти дисидентів

• Ув'язнення.
• Заслання.
• Звільнення з роботи.
• Поміщення до психіатричної лікарні.
• Позбавлення радянського громадянства, депортація за кордон.

Значення діяльності

• Рух не був масовим, але став поштовхом до опозиції радянській системі.
• Піднесення руху свідчило про глибоку кризу соціалістичної системи.

Дисидентські організації

• Ініціативна група захисту прав людини (1969 р.) - Г. Алтунян, М. Джемілєв. Діяльність: відкритий лист до ООН з фактами порушення прав людини.
• Комітет з прав людини в СРСР (1970 р.) - Л. Богораз, А. Сахаров. Діяльність: наукове вивчення порушень прав людини.
• Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод в СРСР (1976 р.) - Л. Лук'яненко, В. Чорновіл. Діяльність: громадський контроль за виконанням Гельсінкського заключного акту.