Дисидентський рух 1956 - 1985 рр.
|
Дисидент - інакомислячий, незгодний.
Передумови виникнення
- Лібералізація суспільного життя внаслідок "відлиги".
- Антикомуністичні виступи в країнах Центральної Європи.
- Світовий правозахисний рух внаслідок прийняття Декларації прав людини (1948 р.).
- Фіктивність проголошених Конституціями СРСР прав і свобод людини.
Методи боротьби дисидентів
- Демонстрації протесту.
- "Самвидав" - підготовка і поширення забороненої літератури, відомостей про порушення прав людини в СРСР (журнал "Хроніка поточних подій").
- "Тамвидав" - друк дисидентських матеріалів за кордоном.
- Утворення правозахисних організацій.
- Звернення до керівництва країни, урядів демократичних держав, міжнародних організацій.
Течії дисидентського руху
- За демократичний соціалізм (Р. Медведєв, П. Григоренко).
- Правозахисна - за реалізацію конституційних прав і свобод людини (А. Сахаров, А. Марченко, О. Солженіцин).
- Національно-визвольна - за створення незалежних держав (Л. Лук'яненко, З. Гамсахурдіа).
- Релігійна - за свободу віросповідання (Й. Тереля, Г. Якунін).
Методи боротьби проти дисидентів
- Ув'язнення.
- Заслання.
- Звільнення з роботи.
- Поміщення до психіатричної лікарні.
- Позбавлення радянського громадянства, депортація за кордон.
Значення діяльності
- Рух не був масовим, але став поштовхом до опозиції радянській системі.
- Піднесення руху свідчило про глибоку кризу соціалістичної системи.
Дисидентські організації
- Ініціативна група захисту прав людини (1969 р.) - Г. Алтунян, М. Джемілєв. Діяльність: відкритий лист до ООН з фактами порушення прав людини.
- Комітет з прав людини в СРСР (1970 р.) - Л. Богораз, А. Сахаров. Діяльність: наукове вивчення порушень прав людини.
- Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод в СРСР (1976 р.) - Л. Лук'яненко, В. Чорновіл. Діяльність: громадський контроль за виконанням Гельсінкського заключного акту.
|