Звертання

Звертання означає особу чи предмет, до яких звертаються. (Жив, живеш і будеш жити, мій народе! (М. Рильський)).

Звертання виражається іменником або іншою частиною мови в значенні іменника у кличній формі або називному відмінку. (Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно, красуне, страднице моя! (В. Сосюра).

Звертання вимовляється підвищеним тоном, з кличною інтонацією. (О край мій, тужу я за тобою! (М. Рильський)).

Вигуки від звертання відділяються комами. Не відділяються лише слова о, ой, якщо вони вжиті у ролі підсилювальної частки: На світі за все наймиліше мені юність, о друзі мої. (В. Сосюра).

Звертання може пов'язуватися граматично (рід, число)) з присудком у реченні. Тому в реченнях з відсутнім підметом звертання можна з ним сплутати. Щоб цього не сталося, можна керуватися такими принципами:

1. Іменник у кличному відмінку - завжди звертання. (Дзвени, моя радісна ліро, хай звуків лунає прибій. (В. Сосюра)).

2. Звертання не замінюється займенниками він, вона, воно, вони, при ньому можна поставити або стоять займенники другої особи ти, ви, твій, вони у будь-якому відмінку (ці займенники до групи звертань не входять). (Люди (ви) любіть землю. (П. Тичина). Я п'ю тебе, сонце, твій теплий, зцілющий напій. (М. Коцюбинський)).