|
Запис живого мовлення за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією.
Такий спосіб запису живого мовлення, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.
Її використовують під час дослідження діалектів, певних фонетичних явищ живої мови тощо. Для звукового письма використовують український алфавіт і допоміжні діакритичні знаки. Це такі, як:
['] - над голосним позначає наголос: [хáта];
['] - після літери вгорі - м'якість приголосних: [с'ад'];
[ʾ] - після літери вгорі - напівм'яку вимову приголосного: [пʾіди ́];
[:] - після приголосного - його подовжену вимову: [жит':á]
[еи] - нечітка вимова звука [е], його наближення до [и]: [сеилó]
[оу] - нечітка вимова звука [о], його наближення до [у]: [коужу ́х]
[у ̌] - нескладовий звук: [л'убoу ̌]
[д͡ж] - злитий звук: [д͡жаз]
[д͡з] - злитий звук: [д͡зéркало]
Букви українського алфавіту я, ю, є, ї, щ, які позначають два звуки, у транскрипції не вживаються. Запис фонетичною транскрипцією береться у квадратні дужки, усі слова пишуться з малої букви, розділових знаків не ставлять, замість них вживаються позначки / = "пауза" і // - "тривала пауза". |
