Місце фонетики в системі мови

Фонетика - розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови. Оскільки звуки ми вимовляємо і чуємо, то ці два їх аспекти - вимова (артикуляційний аспект) та сприйняття (акустичний аспект) і становлять основу вивчення звуків. Фонетика описова містить відомості про звуковий склад мови на сучасному етапі. Історична фонетика вивчає звуковий склад мови протягом усього історичного періоду.

Фонологія починається там, де йдеться про функції звуків, які полягають у формуванні, розпізнаванні й розрізнюванні морфем, слів та інших одиниць мови. Для звука як до знака мови у 70-х роках XIX століття польським мовознавцем І. Бодуеном де Куртене було запроваджено окремий термін фонема (грецьк. phonema - звук, голос).

Перший науковий опис фонетики української мови на загальнослов'янському фоні знаходимо у праці Ф. Міклошича "Порівняльна граматика слов'янських мов" (1879), де подається короткий нарис української фонетики поряд із фонетиками інших слов'янських мов.

Спроби проникнути в історію фонетичних явищ української мови робив О. Потебня в праці "Заметки о малорусском наречии". П. Житецький уперше подав огляд фонетики української мови в історичному плані у дослідженні "Очерк звуковой истории малорусского наречия".

У наступні роки огляд історії фонетики української мови подавали у своїх працях О. Огоговський, О. Соболевський, А. Кримський, О. Шахматов.