Аналіз «Кайдашева сім’я»

«Кайдашева сім’я»

Автор: Іван Нечуй-Левицький

Рік: 1878 (видано у 1879 в журналі «Правда»)

Літературний рід: епос

Жанр: соціально-побутова повість

Тема твору: зображення реалістичних картин селянського побуту другої половини XIX ст.; акцент на дрібновласницьких натурах.

Ідея: засудження егоїстичних та індивідуалістських характерів.

Проблематика:

  • Проблема батьків і дітей
  • Проблема сімейних стосунків
  • Проблема виховання
  • Проблема народної моралі
  • Проблема віри в Бога
  • Проблема людської гідності
  • Проблема добра і зла

Головні герої: Маруся Кайдашиха, Омелько Кайдаш, Карпо, Мотря, Лаврін, Мелашка

Прототип сім’ї Кайдашів - сім’я Мазурів із кутка Солоний

Місце дії: село Семигори

Композиція: 9 розділів

Сюжет:

1. Експозиція – опис села Семигори, портрети головних героїв, розмова Карпа та Лавріна про одруження.

2. Зав’язка – одруження Карпа з Мотрею

3. Розвиток дії - постійні сутички в родині, одруження Лавріна з Мелашкою, проща Мелашки до Києва, смерть Омелька Кайдаша, розподіл спадщини.

4. Кульмінація – сутичка Мотрі з Марусею, внаслідок якої Маруся втратила око.

5. Розв’язка – примирення двох сімей після того, як засохла груша.

Особливості повісті:

  • Перший в українській літературі твір, який зображує життя української сім’ї в пореформений період.
  • Зображення руйнування патріархальних відносин на селі та в сім’ї (син піднімає руку на батька).
  • Діалоги в повісті рухають і розгортають дію.
  • Всі епізоди виписані в гумористично-сатиричному плані.
  • У повісті згадується понад 30 релігійних свят
  • Повість багата фразеологізмами

«Кайдашева сім’я» - один із найпопулярніших творів І. Нечуя-Левицького. У ньому митець не намагався показати українців дріб’язковими, сварливими, чим йому несправедливо дорікали окремі сучасники. Уважний читач зрозуміє, що родина Кайдашів – не типова модель селянської родини, адже вона викликає закономірний осуд односельців. У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговорив не тільки про занепад високої ролі батька в суспільстві, не тільки викрив зло, яке оселилося в серці людини, а й попри сатиричність тексту, показав, на думку літературознавця Володимира Панченка, «людей, які не сміються», адже щирого сміху в повісті майже немає. Нечуй-Левицький сміється крізь сльози: він показує духовну деградацію і моральний занепад поневоленого народу, руйнування традиційних підвалин життя українського селянства.

 
| Карта сайту |