Аналіз «Мартин Боруля» |
|
«Мартин Боруля» Автор: І. Карпенко-Карий Рік написання: 1886 Видання: 1891 р. у журналі «Зоря» Літературний рід: драма Жанр: трагікомедія Тема: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства. Ідея: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими. Головні герої: заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв. Проблематика:
Композиція: 5 дій Сюжет: Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського – чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого – Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи. П’єса «Мартин Боруля» - це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому – комедія в п’яти діях. Трагікомедія має реальну основу: Карпо Тобілевич (батько І. Карпенко-Карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. Тематично близькою є п’єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич». Події в драмі відбуваються в родині багатого орендатора землі – Мартина Борулі, який наївно сподівається, що його спадкові права як шляхтича будуть підтверджені, а тому вводить у своїй сім’ї дворянські порядки. Вчинки Борулі мають комічний характер, Карпенко-Карий з гумором змальовує простодушність і наївність Мартина, а довіру до повіреного Трандалєва показує настільки надмірною, що, на перший погляд, вона межує з інфантильністю, дитячістю, нерозвиненістю логічного мислення. Але в той же час Мартин Боруля не позбавлений позитивних рис, адже він хоче стати дворянином, щоб позбавити своїх дітей від відчуття другосортності, обділеності, дати їм те, чого не мав сам. Інші члени родини, крім Степана, який вже спробував веселого життя, залишають порядними та працьовитими людьми. Палажка не горить бажанням стати пані, але скоряється волі чоловіка. Марися ж досить неординарна постать, яка вміє кохати, здатна знайти вихід і відстояти своє право на особисте щастя. |