Політико-ідеологічна криза радянського ладу

1964 - 1985 рр. - цей період в історії СРСР і УРСР дістав назву "застій".

Генеральні секретарі ЦК КПРС періода "застою":

• Л. Брежнєв - 1964 - 1982 рр.;
• Ю. Андропов - 1982 - 1984 рр.;
• К. Черненко - 1984 - 1985 рр.

Перші секретарі ЦК КПУ періода "застою":

• П. Шелест - 1963 - 1972 рр.;
• В. Щербицький - 1972 - 1989 рр.

У керівництві УРСР існували дві лінії

• Націонал-комуністична (автономістська) - представник П. Шелест, відстоював економічні інтереси України, підтримував розвиток української культури й мови, сприяв збереженню українських культурних та історичних пам'яток, став ініціатором запровадження Шевченківської премії.
• Проімперська (централістська) - представник В. Щербицький, підпорядковував економічні інтереси України союзним потребам, сприяв русифікації, боровся з дисидентським рухом, намагався приховати Чорнобильську катастрофу, але водночас сприяв технічній модернізації харчової і легкої промисловості УРСР, розвитку культури й спорту.

1977 р. - прийнята нова Конституція СРСР (конституція "розвинутого соціалізму).

1978 р. - прийнята нова Конституція УРСР (конституція "розвинутого соціалізму). УРСР залишалася союзною республікою у складі СРСР. Формально вища законодавча влада в УРСР належала Верховній Раді, вища виконавча влада - Раді Міністрів, а фактично перебувала в руках Комуністичної партії, яка визначала зовнішню й внутрішню політику держави. За конституцією УРСР мала право на самовизначення, аж до можливості виходу із СРСР, однак механізм реалізації такого права не був визначений.

Політико-ідеологічна криза радянського ладу характеризувалася загостренням суперечностей в усіх сферах життя радянського суспільства.