Виникнення руху "шістдесятників", дисидентського руху кінець 1950-х - поч. 1960-х рр.

Покоління молодих художників і письменників України, які боролися за відродження української культури і мови в 1960-ті роки, назвали "шістдесятниками". Організаційною формою руху "шістдесятників" стали клуби творчої молоді "Супутник" (1960 р., Київ) і "Пролісок" (1962 р., Львів).

"Відлига" в культурі й духовної сфері була суперечливою і супроводжувалася посиленням ідеологічного наступу на мистецтво, літературу, суспільні науки, переслідуванням творчої інтелігенції, забороною видавати наукові та художні твори.

Обмеженість десталінізації сприяла зародженню опозиційного або дисидентського руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, реалізацію права українського народу на власну державність, вільний розвиток української культури й мови.

Першими організаціями інакодумців в Україні стали:

• Об'єднана партія визволення України;
• Українська робітничо-селянська спілка (УРСС);
• Український національний комітет (УНК);
• Український національний фронт (УНФ).

Учасниками дисидентського (опозиційного) руху були представники інтелігенції літературний критик І. Світличний, юрист Л. Лук'яненко, поет-перекладач С. Караванський, історик В. Мороз, літературний критик і журналіст В. Чорновіл, художниця А. Горська, художник П. Заливаха, генерал П. Григоренко.

Поява дисидентського руху викликала репресії з боку режиму. Судові процеси над інакодумцями відбувалися у Києві, Запоріжжі, Донецьку, Львові, Чернівцях, Тернополі. У 1965 році після усунення М. Хрущова від влади було заарештовано майже 20 правозахисників.

Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду "відлиги" стала праця літературного критика І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", адресована першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту, у якій автор виступив проти арештів дисидентів і звинувачення їх в антирадянській діяльності.