Радянська модернізація в Україні

Наприкінці 1920-х рр. керівництво ВКП(б) відмовилося від непу й розпочало докорінний переустрій держави, який отримав назву "радянська модернізація".

Складовими радянської модернізації України були індустріалізація, колективізація й "культурна революція", які супроводжувалися масовими репресіями проти "ворогів народу".

1925 рік - на XIV з'їзді ВКП(б) було проголошено курс індустріалізацію, який передбачав створення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості, з метою ліквідації техніко-економічної відсталості та зміцнення обороноздатності СРСР.

1929 рік - на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення "будь-якою ціною" прискорити розвиток важкої промисловості (форсована індустріалізація).

Індустріалізація була основним завданням перших п'ятирічних планів. Головна увага приділялася розвитку вугільної, металургійної, хімічної, машинобудівної промисловості, електроенергетики. У роки першої п'ятирічки (1928 - 1932 рр.) в Україні будувалося 460 промислових підприємств із 1500, що споруджувалися в СРСР, у другій п'ятирічці (1933 - 1937 рр.) - 1000 промислових підприємств із 4500, у третій п'ятирічці (1938 - 1942 рр.) - 600 промислових підприємств із 3000.

Для виконання п'ятирічних планів радянське керівництво застосовувало методи позаекономічного примусу (використання примусової праці в'язнів концтаборів, прирівнювання дисциплінарних порушень до кримінального злочину) та ідеологічного ошукування трудящих (соціалістичне змагання, рухи ударників, новаторів, багатоверстатників).

Поширився стахановський рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників, пов'язаний з іменем вибійника шахти "Центральна-Ірміне" в Кадіївці О. Стаханова, який застосував новий прогресивний метод видобутку вугілля. Передовиками-новаторами стали М. Ізотов (вугільна промисловість), П. Кривоніс (залізничий транспорт), М. Демченко, П. Ангеліна (сільське господарство) та інші.

Плани приросту промислової продукції неодноразово корегувалися в бік збільшення ("штурмівщина"), але не забезпечувалися відповідними капіталовкладеннями, устаткуванням і кваліфікованими кадрами, тому темпи розвитку промисловості відставали від запланованих. Плани першої і другої п'ятирічок не були виконані в повному обсязі, але радянське керівництво оголосило їх "виконаними достроково" за 4 роки і 3 місяці. Третю п'ятирічку в 1941 році перервала війна.

Позитивні наслідки індустріалізації

• Перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка досягла рівня економічно розвинених країн, посівши перше місце в Європі й друге місце у світі за обсягами виробництва у важкій промисловості.
• Україна стала основною металургійною, вугільною й машинобудівною базою СРСР, частка якої становила 50,5% у видобутку вугілля, 67,6% у видобутку залізної руди, 49,7% у виплавці чавуну, 48,9% у виробництві сталі.
• Кількість підприємств важкої промисловості зросла майже в 11 разів, у тому числі було побудовано промислові гіганти "Криворіжсталь", "Запоріжсталь", "Азовсталь", Харківський тракторний завод (1931 р.), Дніпровська ГЕС (1932 р.).

Негативні наслідки індустріалізації

• Формування адміністративно-командної економіки.
• Уповільнення розвитку легкої, харчової промисловості та сільського господарства.
• Зниження життєвого рівня населення (запровадження продовольчих карток, дефіцит товарів і послуг, ускладнення житлової проблеми внаслідок урбанізації).

Розгортання форсованої індустріалізації прискорило зростання економічного потенціалу України, але супроводжувалося екстенсивним шляхом господарювання та адміністративно-командними методами управління.