Релігійна політика радянської влади

Політика правлячого режиму була спрямована на обмеження впливу релігії та церкви на життя радянського суспільства й формування атеїстичного світогляду.

1929 р. - органи ОДПУ звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну православну церкву, яка була змушена у 1930 році заявити про саморозпуск. Під арешт підпали митрополити УАПЦ В. Липківський, М. Борецький і близько 2000 священиків, більшість із них була розстріляна.

Партійне керівництво проголосило другу п'ятирічку (1933 - 1937 рр.) "п'ятирічкою знищення релігії". Розпочалося масове закриття і нищення церков (Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Свято-Миколаївський собор у Харкові), нищення й вивезення за кордон ікон та інших культурних цінностей.

У середині 1930-х рр. в Україні залишилося 9% діючих церков.