Політика "коренізації" в УССР або українізація

Основними рисами розвитку української культури в роки непу були:

• ідеологізація всіх боків культурного життя;
• створення нової пролетарської інтелігенції;
• розширення сфери вживання української мови;
• посилення боротьби з неписьменністю;
• активізація антирелігійної компанії.

1923 рік - на XII з'їзді РКП(б) більшовицьке керівництво проголосило політику коренізації, яка в Україні дістала назву "українізація".

Вона передбачала:

• збільшення представництва українців в органах влади, державних, освітніх і культурних установах;
• розширення сфери застосування української мови;
• відродження та розвиток української культури.

Найважливішу роль у здійсненні українізації відіграли керівники наркомату освіти Г. Гринько, М. Скрипник, О. Шумський.

Головним завданням освіти стала ліквідація неписьменності дорослих для підготовки "робітничо-селянської інтелігенції".

На початку 1920-х рр. було створено Всеукраїнську надзвичайнукомісію з боротьби з неписемністю, товариство "Геть неписьменність!", "лікнепи"для населення від 8 до 50 років. У результаті наприкінці 1920-х рр. 70% дорослих у містах і 50% дорослих на селі стали письменними.