Ставлення українських політичних сил до Першої світової війни

Під час Першої світової війни (1 серпня 1914 р. - 11 листопада 1918 р.) українці змушені були воювати один з одним: до російської армії було мобілізовано майже 4 млн. українців, до австро-угорської - понад 300 тис. Одним із головних фронтів був Східний фронт, де військам Росії протистояли армії Австро-Угорщини й Німеччини. Основним театром воєнних дій стали західноукраїнські землі.

З початком війни серед політиків Наддніпрянської України стався розкол.

Діячі Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) виступили на підтримку Росії, прагнучи за її допомогою об'єднати Україну й домогтися її автономії у складі Росії.

Лідери Товариства українських поступовців (ТУП) зайняли нейтральну позицію з питання про ставлення до війни.

Діячі Союзу визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року у Львові емігрантами з Наддніпрянщини Д. Донцовим, Д. Дорошенком та іншими, виступили у підтримку Австро-Угорщини й Німеччини, намагаючись з їхньою допомогою відокремити Україну від Росії та створити самостійну й соборну Українську державу.

Представники політичних партій Західної України утворили 1 серпня 1914 року у Львові Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців воювати на боці Австро-Угорщини й Німеччини за визволення України від Росії й створення української автономії у складі Австро-Угорщини. Однак спроби відроти українську державність шляхом підтримки Австро-Угорщини у війні не дали очікуваних результатів.

У травні 1915 року політичні лідери Західної України створили Загальну українську раду (ЗУР) на чолі з К. Левицьким, яка намагалася привернути увагу громадськості до ідеї створення Української держави в межах її етнічних земель.

У листопаді 1916 року ЗУР саморозпустилася на знак протесту проти входження відвойованих у Росії українських земель до складу Польщі.