Церковне життя

Протягом другої половини XIX ст. релігійне життя Наддніпрянської України визначала російська православна церква. Однак патріотично налаштовані вихованці Київської духовної академії та духовних семінарій створювали таємні гуртки, вивчали українську історію та літературу.

Заборона парафіянам самостійно обирати собі духівника, а також інші причини, що призвели до відчуження між священиками і парафіянами, призвели також до поширення в Україні протестантських віровчень і сект. Найбільше поширився баптизм, який сповідували німецькі колоністи Катеринославської та Херсонської губерній.

Протягом другої половини XIX ст. відбулися зміни й у релігійному житті Західної України. У 1875 році там було організовано збір підписів про приєднання українців Підляшшя та Холмщини до православ'я. Скориставшись цим приводом, російський уряд офіційно ліквідував уніатську церкву. Не бажаючи примусово приймати православ'я, 200000 уніатів перейшли в католицтво.

Уніати Галичини теж зазнавали тиску з боку польських властей краю, проте вони могли опертися на законодавчі імперські акти про рівність усіх церков. Поліпшилося становище української правослваної церкви Буковини. У 1873 році було створено Буковинську митрополію. У найважчому становищі перебували українські віруючі Закарпаття. У 1871 році греко-католицькій церкві тут було відмовлено в автономії. Угорські власті переслідували будь-які національні прояви релігійного життя українців.