Розвиток культури та освіти в Україні

Розвиток української культури проходив у складних історичних умовах. З одного боку, Національно-визвольна війна, утворення Української козацької держави, політика гетьманов, спрямована на підтримку мистецтва, літератури, освіти й православної церкви сприяли формуванню національної самосвідомості й культурному розвитку. З іншого боку, період Руїни, перебування українських земель у складі іноземних держав, поступова втрата автономії гальмували розвиток культури й спричинили знищення культурних цінностей.

В усній народній творчості (легендах, думах, історичних піснях) оспівувалася героїчна боротьба українського народу під час Національно-визвольної війни ("Іван Богун", "Корсунська перемога", "Хмельницький та Барабаш").

Центром освіти залишалася Києво-Могилянська академія, діяли Харківський, Чернігівський, Переяславський колегіуми, братські й початкові школи. Велике значення для розвитку освіти мали друкарні, які існували в Львові, Луцьку, Києві, Новгород-Сіверському, Чернігові. Крім богослужбових книжок, видавалися шкільні підручники, наукові праці, твори українських письменників.

Видатний внесок у розвиток науки зробили Йоаникій Галятовський (астрономія), Феофан Прокопович (філософія, фізика, математика) - професор, ректор Києво-Могилянської академії. Значними історичними творами були "Синопсис", "Літопис Самовидця", "Хроніка з літописців стародавніх", козацькі літописи Григорія Граб'янки та Самійла Величка.

Справжнім літературним явищем стали полемічні твори на захист православ'я Лазаря Барановича "Нова міра старої віри", Йоаникія Галятовського "Ключ розуміння", поетичні твори Івана Величковського "Млеко".

У театральному мистецтві існували, як і раніше, два різновиди - мандрівний (вертеп) і шкільний. Найдавнішими драмами, поставленими в Києво-Могилянській академії, були українська драма "Про Олексія, чоловіка Божого", історична драма "Володимир" Феофана Прокоповича.

В архітектурі поширилося мистецтво козацького бароко, до визначних пам'яток якого належать Спасо-Преображенська церква в Ізюмі, Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві, Успенська соборна церква Києво-Печерської лаври. Найбільше архітектурних споруд у стилі українського бароко було збудовано за гетьмана Івана Мазепи, зокрема церкву Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі, барокових рис набули Софійський собор і Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

Основним жанром живопису залишався релігійний. Майстрами іконопису були художники Іван Руткович (ікона Архангел Михаїл у церкві м. Жовкви) і Йов Кондзелевич (ікона Вознесіння у церкві м. Жовкви). Розвивався світський портретний живопис, зразками якого є зображення військового діяча Григорія Гамалії, портрет стародубського полковника М. Миклашевського. Популярними залишалися зображення козака Мамая. Майстрами книжкової графіки був художник Іван Щирський, автор відомих гравюр до книжок Л. Барановича, Д. Апостола, П. Орлика.

Російський царат намагався встановити контроль за розвитком культури України. Наступ царату на українську культуру виявився у скороченні студентів Києво-Могилянської академії, перетворення Київської митрополії на єпархію Російської православної церкви, переманюванні видатних українських учених, письменників, богословів до Москви й Петербурга, вивезенні історичних пам'яток і рідкісних книг, передаванні земель Києво-Печерської лаври під будівництво Київської фортеці.