Розвиток суспільно-політичного життя Київської Русі

Київська Русь у період розквіту була централізованою монархією (система управління державою одноосібним володарем - монархом, у руках якого зосереджена вся влада).

Голова держави - Великий князь київський. Йому належала законодавча, виконавча, судова й військова влади.

Князі, що правили окремими землями Київської Русі, - васали Великого князя київського. Васалітет - система залежності одних земельних власників (васалів) від інших (сюзеренів).

Боярська рада - дорадчий орган, до якого входили великі бояри, що складали найближче оточення князя. В управлінні державою князь спирався на боярську раду.

Віче - народні збори, які розв'язували найважливіші громадські питання. Однак їх вплив поступово зменшувався.

Політична роздробленість привела до перетворення Київської Русі на федеративну монархію.

Федеративна монархія - сукупність самостійних або напівсамостійних удільних князівств, що проводили незалежну політику.

Новий тип управління - колективний сюзеренітет. Окремими частинами держави управляли удільні князі, які створювали свої органи влади, військо й проводили самостійну внутрішню й зовнішню політику.

З'їзд князів - орган управління федерації, на якому спільно вирішувалися найважливіші питання (прийняття основ законодавства, організація воєнних походів для захисту держави від ворогів).

Населення Київської Русі поділялося на дві категорії

• Панівні привілейовані стани - князі, бояри, дружинники, вище духовенство; князь призначав бояр і дружинників посадниками та тисяцькими (представниками князя у великих містах), тіунами (управителями княжим господарством), вірниками (збирачами мита).
• Непривілейовані стани - міщани (купці, ремісники), селяни (вільні та залежні). Вільні селяни - смерди мали земельні наділи, власне господарство й мусили платити данину та виконувати повинності на користь держави. Вони об'єднувалися в сільські громади ("верв", "мир"), які спільно володіли водоймаи, лугами, лісами. Орні землі перебували в індивідуальному володінні членів громади. Залежні селяни були представлені закупами (селяни, що потрапили в залежність від феодала, взявши в нього позику "купу"), рядовичами (селяни, які укладали з феодалом договір "ряд" про тимчасову роботу на нього), холопами (особи, що втратили своє господарство й були в повній залежності від феодала), челяддю (селяни, що не мали свого господарства й працювали на господарському дворі).

Існувала також невелика група населення - ізгої, які за різних обставин випали зі своїх соціальних груп, але залишилися особисто вільними.