Політичний і соціально-економічний розвиток удільних князівств |
|
У першій половині XII ст. на українських землях існувало п'ять удільних князівств:
Київське князівство Розташовувалося на Середній Наддніпрянщині. Міст - близько 80, серед них - Вишгород, Житомир, Канів, Овруч, Черкаси. Столиця - Київ, який залишався політичним, економічним, релігійним і культурним центром Русі. Протягом XII - першої половини XIII ст. відбувалася політична та військова боротьба князів за київський престол і було здійснено кілька невдалих спроб знов об'єднати Русь навколо Києва. Ростово-суздальський князь Юрій Долгорукий тричі захоплював Київ. Володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський у 1169 році напав на Київ, пограбував і спустошив його. Переяславське князівство Займало території на лівому березі Дніпра. Виникло в середині XI ст., перебувало в політичній залежності від Києва. Міст - 25, серед них - Воїнь, Прилуки, Лубни. Столиця - Переяслав, де, як правило , сиділи князі, які претендували на київський престол. З іменем переяславського князя Володимира Глібовича пов'язана перша літописна згадка назви "Україна" (1187 р.). Чернігово-Сіверське князівство Розташовувалося на лівому березі Дніпра. Виникло в XI ст. Новгород-Сіверське князівство, яке формально підпорядковувалося Чернігову, утворилося за рішенням Любецького з'їзду князів наприкінці XI ст. Міст - 46, серед них - Курськ, Путивль, Новгород-Сіверський. Столиця - Чернігів, який залишався політичним, економічним і культурним центром Русі, поступаючись лише Києву. У Чернігові було споруджено Борисоглібський собор. Чернігів уславився як ремісничий центр з виробництва мозаїки, полив'яних плиток, зброї, знарядь праці, ювелірних прикрас. За право сидіти на чернігівському столі боролися династії Ольговичів і Давидовичів. У середині XII ст. від Чернігова відокремилося Новгород-Сіверське князівство, а згодом і інші, дрібніші. У 1178 році Новгород-Сіверське князівство перейшло до Ігоря Святославича. Ольговичі постійно претендували на київський стіл. Беручі участь у міжусобній боротьбі, часто залучали до неї половецьких ханів, із чиїми володіннями межувала Чернігівщина. Однією з відомих подій другої половини XII ст. був похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича 1185 р., який закінчився поразкою. Цей похід став сюжетом для давньоруського поетичного твору "Слово о полку Ігоревім". Волинське князівство Розташовувалося у басейні приток Прип'яті та верхів'ях Західного Бугу. Виникло: у середині XII ст. Волинська земля відокремилася у напівсамостійне князівство. Міста - Холм, Луцьк, Белз, Червень. Столиця - Володимир Волинський, заснований київським князем Володимиром Великим у XI ст. Засновником місцевої князівської династії став онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич. Видатним волинським князем був Роман Мстиславич, який об'єднав волинські й галицькі землі в єдину державу. За правління князя Романа Мстиславовича (1160 - 1205 рр.), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося забезпечити внутрішню стабільність Волинського князівства та вперше у 1199 році об'єднати волинські та галицькі землі в єдине князівство, яке поступово стало спадкоємцем Київської Русі. Галицьке князівство Розташовувалося в Прикарпатті та Верхньому Подністров'ї. Утворилося за рішенням Любецького з'їзду князів наприкінці XI ст. Міста - Коломия, Перемишль, Звенигород, Ярослав. Столиця - Галич. Засновником місцевої династії став онук Ярослава Мудрого Ростислав Володимирович. Особливістю політичного життя був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки. Значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства, яке могло дозволити собі утримання навіть власних бойових дружин. Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153 - 1187 рр.), який прагнув зміцнити князівську владу й боровся зі спробами бояр утручатися в державні справи. Але після смерті Ярослава Галицьке князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між боярами, багато з яких були в союзі з угорськими й польськими феодалами. Таким чином, наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські міжусобиці, активізацію нападів кочівників, певну зміну світових торговельних шляхів, відтік населення з південних районів тощо) політично та економічно занепадали. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні. |