Пряма й непряма мова

Під час спілкування часто виникає необхідність передати чиєсь мовлення. Іноді важливо передати не лише зміст, а й саму форму та інтонацію. Існує дві форми передачі чужого мовлення: пряма і непряма мова.

Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації. ("Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся маєш, як живеш? - сказала, як ввійшла у хату, Юнона: - Чи гостей не ждеш?" (І. Котляревський)).

Пряма мова звичайно супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Наприклад: 1. А тільки, було, зачує дзвін, то вже ні заграється, ні засидиться дома і каже: "Мамо! піду до церкви, бач, дзвонять; грішно не йти; тату, дай шажок на свічечку, а другий - старцю Божому подати". (Г. Квітка-Основ'яненко). 2. "А я знаю, як тебе звати", - довірливо каже дівчина і двома пальцями перебирає скляне з краплинами сонця намистечко. (М. Стельмах)).

Чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з'ясувальної підрядної частини складнопідрядного речення, називається непрямою мовою. Це не самостійна синтаксична одиниця, оскільки разом із словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина - це слова автора, а підрядна - непряма мова. Порівняйте: 1. - Почали возити сіно? - зацікавивсь Аркадій Петрович. (М. Коцюбинський). 2. Аркадій Петрович зацікавивсь, чи почали сіно возити.

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням, а також є засобом уведення його в розповідь. Пряма мова разом із словами автора - особливий тип синтаксичної будови, близький до складного безсполучникового речення з неоднорідними частинами, але пряма мова і слова автора разом не становлять одного речення. Вони завжди виступають як окремі речення. Зв'язки ж прямої мови зі словами автора регламентуються в усному мовленні - інтонацією, а на письмі - спеціальними пунктуаційними правилами.

Досить часто у художній літературі письменники використовують невласне пряму мову як особливий стилістичний прийом, за допомогою якого розкриваються почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення тощо. Це так зване внутрішнє мовлення передається автором твору шляхом ніби перевтілення у свого персонажа. Наприклад: Данько прискорив ходу якраз настільки, щоб іти шість кілометрів на годину. Він ітиме до ночі, але не дасть себе наздогнати. Він глянув на сонце:: йому лишилося йти ще п'ять годин. Тридцять кілометрів. (М. Йогансен).

 

b64aef341777

Ми ВКонтакті