Висловлювання письменників


Пантелеймон Куліш

«Сочинение моє вышло не романом, а хроникою в драматическом изложении» (П. Куліш про роман "Чорна рада").

О. Довженко

"Написав я «Україну в огні» з болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю."

«Моя повість “Україна в огні” не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови… Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика… Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями…»

«Заборона «України в огні» сильно пригнобила мене. Вірю однак, що, не дивлячись на громадянську смерть, кіноповість буде прочитана людьми і допоможе їм. Знаючи Україну, її страждання, я не міг не заступитися за свій народ...»

«Чомусь я часто, коли не щодня згадую про Сосницю і про вас усіх, особливо про батька і про Вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий.., почав визирати в холодне чуже вікно – а чи не пливуть до мене в гості молоді літа деснянською водою на дубах».

О. Вишня

«Ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом,.. І так мені хотілося, щоб усміхнулися вони, щоб веселі вони були,радісні, хороші...»

«Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішка!»

«Спасибі вам усім, мої дорогі рецензенти, за вашу думку про мою роботу! Пишіть, що хочете, говоріть, як знаєте! Мою роботу рецензував народ!»


Іван Багряний

«Охотське море. Тайга, Тундра. Звіроловству Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, скапати щиро, було мені навіть цікаво. Але згодом мене охопила страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС»

Валер’ян Підмогильний

«Написав “Місто”, бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній, і коли мені частина критики закидає “хуторянську ворожість до міста”, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

«Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу…»

 

Ми ВКонтакті

| Зворотний зв'язок | Карта сайту |