Котляревський. Енеїда (скорочено). Частина шоста


Іван Котляревський

Частина шоста


(В дальших боях загинув Паллант від руки Турна. Троянці та аркадці щиро оплакали його. Еней, на прохання Латина, погодився на тимчасове перемир'я, щоб поховати вбитих. Після того війна продовжується. Турн довго уникав поєдинку з Енеєм, але, нарешті, змушений був погодитись).

 


Як ось і сердобольна мати
Енею хукнула в кабак,
Велів, щоб штурмом город брати,
Рутульських перебить собак.
Столичний же Лаврент достати,
Латину з Турном перцю дати;
Бо цар в будинках ні гу-гу.
Еней на старших галасає,
Мерщій до себе їх ззиває
І мовить, ставши на бугру:

"Моєї мови не жахайтесь
(Бо нею управля Зевес),
І зараз з військом одправляйтесь
Брать город, де паршивий пес,
Латин зрадливий, п'є сивуху,
А ми б'ємось зо всього духу.
Ідіть, паліть, рубайте всіх;
Громадська ратуш, зборні ізби,
Щоб наперед всього ізслизли,
Амату ж зав'яжіте в міх".

Сказав, і військо загриміло,
Як громом, разним оружжям;
Построїлось і полетіло
Простесенько к градським стінам.
Огні через стіну шпурляли,
До стін драбини приставляли
І хмари напустили стріл.
Еней, на город руки знявши,
Латина в зраді укорявши,
Кричить: "Латин вина злих діл".

Якії в городі остались,
Злякались од такой біди,
І голови їх збунтовались,
Не знали, утікать куди.
Одні тряслись, другі потіли,
Ворота одчинять хотіли,
Щоб в город напустить Троян.
Другі Латина визивали,
На вал полізти принуждали,
Щоб сам спасав своїх мирян.

Амата, глянувши в віконце,
Уздріла в городі пожар;
Од диму, стріл затьмилось сонце;
Напав Амату сильний жар.
Не бачивши ж Рутульців, Турна,
Вся кров скипілася зашкурна,
І вмиг царицю одур взяв.
Здалося їй, що Турн убитий,
Через неї стидом покритий,
Навік з Рутульцями пропав.

Їй жизнь зробилася немила,
І осоружився ввесь світ,
Себе, Олімпських кобенила,
І видно ізо всіх приміт,
Що глузд останній потеряла;
Бо царськеє убрання рвала,
І в самій смутній сій порі,
Очкур вкруг шиї обкрутивши,
Кінець за жердку зачепивши,
Повісилась на очкурі.

Амати смерть ся бусурменська
Як до Лавинії дійшла,
То крикнула "уви!" з-письменська,
По хаті гедзатись пішла.
Одежу всю цвітну порвала,
А в чорну к цері прибирала,
Мов галка, нарядилась вмах;
В маленьке дзеркальце дивилась,
Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах...

Як тільки Турн освідомився,
Що дав цариці смерть очкур,
То так на всіх остервенився,
Підстрелений, мов дикий кнур.
Біжить, кричить, маха руками
І грізними велить словами
Латинцям і Рутульцям бой
З Енеївцями перервати.
Якраз противні супостати,
Утихомирясь, стали в строй.

Еней од радості не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним;
Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий.
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса князь.
На нього всі баньки п'ялили.
І самі вороги хвалили,
Його любив всяк — не боявсь.

Як тільки виступили к бою
Завзята пара ватажків,
То, зглянувшися між собою,
Зубами всякий заскрипів.
Тут хвись! шабельки засвистіли,
Цок-цок! — і іскри полетіли;
Один другого полосять!
Турн перший зацідив Енея,
Що з плеч упала і керея,
Еней був поточивсь назад.

І вмиг, прочумавшись, з наскоком
Еней на Турна напустив,
Оддячивши йому сто з оком,
І вражу шаблю перебив.
Яким же побитом спастися?
Трохи не лучче уплестися?
Без шаблі нільзя воювать.
Так Турн зробив без дальней думки.
Як кажуть, підобравши клунки,
Ану! Чим тьху навтіки драть.

Біжить пан Турн і репетує,
І просить у своїх меча;
Ніхто сердеги не рятує
Од рук троянська силача!
Як ось іще перерядилась
Сестриця і пред ним явилась,
І в руку сунула палаш;
Оп'ять шабельки заблищали.
Оп'ять панцири забряжчали,
Оп'ять пан Турн оправивсь наш.

Тут Зевс не втерпів, обізвався,
Юноні з гнівом так сказав:
"Чи ум од тебе одцурався?
Чи хочеш, щоб тобі я дав
По пані старій блискавками?
Біда з злосливими бабами!
Уже ж вістимо всім богам:
Еней в Олімпі буде з нами
Живитись тими ж пирогами,
Які кажу пекти я вам.

Безсмертного ж хто ма убити?
Або хто може рану дать?
Про що ж мазку мирянську лити?
За Турна щиро так стоять?
Ютурна на одну проказу,
І, певне, по твому приказу
Палаш рутульцю піддала.
І поки ж будеш ти біситься?
На Трою і троянців злиться?
Ти зла їм вдоволь задала".

Юнона в первий раз смирилась.
Без крику к Зевсу річ вела:
"Прости, панотче! проступилась,
Я, далебі, дурна була;
Нехай Еней сідла рутульця,
Нехай спиха Латина з стульця,
Нехай поселить тут свій рід.
Но тільки щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид".

"Іноси! сількісь! як мовляла", —
Юноні Юпітер сказав.
Богиня з радіщ танцювала, —
А Зевс метелицю свистав.
І все на шальках розважали,
Ютурну в воду одіслали,
Щоб з братом Турном розлучить;
Бо книжка Зевсова з судьбами,
Несмертних писана руками.
Так мусила установить.

Еней махає довгим списом,
На Турна міцно наступа.
"Тепер, — кричить, — підбитий бісом, —
Тебе ніхто не захова!
Хоть як вертись і одступайся,
Хоть в віщо хоч перекидайся,
Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,
Я витягну тебе з-під споду
І розмізчу, погану дрянь".

Од сей бундючної Турн речі
Безпечно усик закрутив
І зжав свої широкі плечі,
Енею глуздівно сказав:
"Я ставлю річ твою в дурницю;
Ти в руку не піймав синицю,
Не тебе, далебі, боюсь.
Олімпські нами управляють,
Вони на мене налягають,
Пред ними тільки я смирюсь".

Сказавши, круто повернувся
І камінь пудів п'ять підняв;
Хоть з праці трохи і надувся,
Бо, бач, не тим він Турном став.
Не та була в нім жвавість, сила,
Йому Юнона ізмінила;
Без богів ж людська моч — пустяк.
Йому і камінь ізміняє,
Енея геть не долітає,
І Турна взяв великий страх.

В таку щасливую годину
Еней чимдуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав;
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка, —
Торох рутульця в лівий бік!
Простятся Турн, як щогла, долі,
Качається од гіркой болі,
Кляне олімпських єретик.

Латинці од сього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олімпі ж могорич пили
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову сльозную рече:
"Не жизні хочу я подарка;
Твоя, Анхізович, припарка
За Стікс мене поволоче.

Но єсть у мене батько рідний,
Старий і дуже ветхих сил;
Без мене він хоть буде бідний,
Та світ мені сей став не мил;
Тебе о тім я умоляю,
Прошу, як козака, благаю,
Коли мені смерть задаси,
Одправ до батька труп дублений;
Ти будеш за сіє спасений,
На викуп же, що хоч, проси".

Еней од речі сей зм'якшився
І меч піднятий опустив;
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк — Паллантова ладунка
І золота на ній карунка
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали,
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

І вмиг, вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Насів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
"Так ти Троянцям нам для сміха
Глумиш з Паллантова доспіха
І думку маєш буть живим?
Паллант тебе тут убиває,
Тебе він в пеклі дожидає,
Іди к чортам, дядькам своїм".

З сим словом меч свій устромляє
В роззявлений Рутульця рот
І тричі в рані повертає,
Щоб більше не було хлопот.
Душа Рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенкет.
Живе хто в світі необачно,
Тому ніде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.

 

Ми ВКонтакті

| Зворотний зв'язок | Карта сайту |