Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель XVIII — поч. XIX ст.


Наприкінці XVIII ст. внаслідок поділів Речі Посполитої (1772 рік, 1793 рік, 1795 рік) Західна Україна (Закарпаття, Північна буковина, Східна Галичина) опинилися у складі Австрійської імперії. Галичина з деякими польськими землями , яка була виділена в окремий край із центром у Львові, отримала назву "Королівство Галичини і Лодомерії". Поділялося воно на 12 дистриктів (округів), окремим округом була Буковина. Закарпаття у складі Братиславського воєводства входило до Угорського королівства й поділялося на 4 жупи (регіони).

Населення Західної України складало 2,2 млн осіб (українці й представники інших національностей - угорці, румуни, німці, євреї, поляки). Уряд Австрійської імперії прагнув зміцнити свій контроль над українськими землями, тому проводив політику денаціоналізації або асиміляції щодо українців.

Великий вплив на становище українців справили реформи австрійських імператорів Марії-Терезії (1740 - 1780 рр.) та Йосипа II (1780 - 1790 рр.), які охопили:

  • сільське господарство (визначення розміру панщини - 30 днів на рік, звільнення селян від особистої залежності від поміщиків);
  • релігійне життя (зрівняння у правах католиків, греко-католиків і протестантів, відкриття семінарій, які готували греко-католицьких священників);
  • освіту (відновлення діяльності Львівсбкого університету (1784 рік), при якому діяв Руський інститут, де на богословському й філософському факультетах навчалися українці; запровадження початкових шкіл з українською мовою навчання).

Однак українське населення не встигло повною мірою скористатися наслідками реформ. Австрійські імператори Леопольд II (1790 - 1792 рр.) та Франц II (1792 - 1835 рр.) відмовилися від більшості нововведень своїх попередників.

 

Ми ВКонтакті

| Зворотний зв'язок | Карта сайту |